Наративна психотерапія

Що таке наративна практика?

Наративна практика (англ. Narrative-розповідь, історія, розповідь) - напрям психотерапії, що використовує в якості основи розповіді пацієнта про події його життя.

Історія про себе - як центральне поняття наративного підходу

Центром при спілкуванні з наративним психологом є історії з життя пацієнта, з яких можна зробити висновки про його світогляд, способ життя, життєвий досвід, який при цьому переосмислюється і самою людиною. Розповідаючи свою історію, людина представляє і альтернативні варіанти, можливі сценарії розвитку подій, що сприяють підтримці самооцінки, дають можливість відчути себе творцем власного життя.

Суть наративного підходу

При нарративному підході психотерапевт створює всі умови для детального опису прожитих ситуацій. Для розуміння життєвих подій і почуттів, з ними пов'язаних, використовуються історії у часовій послідовності, підкріплені внутрішніми переживаннями, пов'язані тематикою і контекстом. Такий метод враховує особливості поглядів і те, що будь-які події сприймаються людиною залежно від її позиції. Якщо пріоритетна історія перешкоджає розвитку людини, можна зробити висновок про проблему, яку потрібно вирішувати перш за все.

Терапевт при цьому займає позицію слухача, він швидше задає питання і підштовхує людину до розмови, але основний напрямок бесіди вибирає пацієнт. У процесі такої розмови відділяється особистість з її перевагами і життєвим досвідом від проблем, які присутні в житті. Людина розглядається як цілісний здоровий індивідуум.

Для роботи з пацієнтом в наративної практиці використовуються такі методи і погляди на проблему, як:

• Екстерналізація - відділення, дистанціювання від проблеми. Проблема розглядається окремо, сприймається як жива істота зі своїм характером і життєвими шляхами. Людина ж займає певну позицію по відношенню до проблеми і з'ясовує причини свого вибору.
• Деконструкція - цей метод дозволяє людині усвідомити його авторство в життєвій історії.
• Відновлення участі - залучення інших людей, реальних або віртуальних, для підтримки в ході історії.
• Робота з зовнішніми свідками - залучення незалежних слухачів, які згодом діляться своїми враженнями про розказане. Вони визначають, чому виділили ті чи інші аспекти історії, озвучують свої міркування про характер і позиції людини.

Одне з важливих спостережень, закладене в основу застосування наративної практики - це те, що всі люди різні, і важливо виділити саме ту проблему, яка є для даного суб'єкта основною.

Чим відрізняється наративний підхід від інших психологічних практик?

На відміну від інших напрямків психотерапії, наративний підхід ставить в центр подій клієнта, який в даній ситуації виступає експертом. Також наративні психологи ставляться до пацієнта з безумовною повагою, так само як і один до одного, намагаючись підтримувати колегу, а не критикувати. Ще однією особливістю є прямий зв'язок з мистецтвом, літературою.

Також характерною рисою методу є його універсальність і загальнодоступність - обмежень і протипоказань для роботи він не має. Наративний підхід зокрема використовується:

• Для роботи з підлітками. В цей складний період він допомагає розібратися з питаннями перше кохання, навчання, вибору професії, взаємин з батьками, взаємодії в соціумі і т. д.
• З сімейними парами. Сварки, нерозуміння, проблеми між партнерами та їхніми родичами, розбіжності, конфлікти - всі розглянуті питання вважаються розв'язуваними.
• Проблеми і розбіжності всередині спільноти, організації.
• Внутрішні психологічні проблеми - відсутність цілей і сенсу життя, втрати, важкі почуття (вина, самотність, апатія), занижена самооцінка, невіра в свої сили, закомплексованість.
• Застосовується також для роботи з невиліковно хворими людьми. Хвороба відділяється від людини, і він вчиться з нею взаємодіяти.
• Для роботи з меншинами, які не можуть звернутися до традиційної психотерапії; пережили травму, ув'язненими у в'язницях.

Якщо в традиційній психотерапії основні питання стосуються почуттів і емоцій пацієнта, в наративній практиці упор робиться все-таки на дії, реакцію на ситуації. Також психолог не ставить діагнозів, про проблему говорить сам оповідач, він же її і визначає.
При цьому підході людина відчуває за собою відповідальність, так як сам є творцем у своєму житті і своїй історії, і не виникає почуття, що висновки, рішення або дії йому нав'язали.
Наративні методи дуже прості в застосуванні, людини, як правило, не утруднює вести діалог в такій формі, йому швидше приносить задоволення пізнавати себе і ділитися з іншими, в той же час вирішуючи життєво важливі питання.

Чим займається наративний психолог?

Розповівши свою історію, людина може створити нову, альтернативну. При цьому опора - внутрішні цінності людини. Важливо, щоб він усвідомлював, чому саме в такому форматі повинні розвиватися події, які якості при цьому зачіпаються. Завдання ж фахівця - виділити принципи і цінності, які випливають з історії, і взяти їх за основу альтернативної. Психолог не перебиває пацієнта і не нав'язує свою точку зору, його методика - правильно підібрати спосіб ведення бесіди, щоб клієнт міг вибрати потрібну історію. Така стратегія має на увазі розташування клієнта і атмосферу доброзичливості, турботу і увагу. При цьому наративні психологи схильні дотримуватися думки, що кожна людина здатна сама собі допомогти.